Санто Домінго (версія з фотографіями, я надіюсь)

Так от, я залишив гостинний Санто Домінго і переїхав в Sosua. Це невеличке туристичне містечко на північному узбережжі недалеко від Puerto Plata, де вперше на американську землю ступила нога Колумба. Ну, але про це пізніше. зараз про Санто Домінго. Тут інтернет кращий, але далеко не космічний. Тому, не знаю чи вдасться завантажити фото, але спробую.
Речі, що вразили в Санто Домінго. Ну. не те, що вразили, але звернули на себе увагу.
Про транспорт. В Санто Домінго досить багато авто, але ще більше мотоциклів. Автомобілі різні: від дорогих позашляховиків до вбитих життям в Домініканській Республіці старих іномарок. Слід зазначити, що вбитих машин тут значно більше. Якщо хтось думає, що в Україні вбиті і старі імпортні автомобілі, слід приїхати сюди. Таких вбитих машин як тут я ще вжиті не бачив. Тут цікавим є ще те, що номерні знаки в Домініканській Республіці знахидяться лише ззаді автомобілів.
З переду або нічого немає, або якась реклама. Тут я бачив автомобілі пригнані з Європейського Союзу, наприклад з Італії, Німеччини та Естонії.
В них характерні наліпки ззаді залишились з пропором Євросоюзу та буквою країни. Крім того, бачив те, що в Україні називається Ланос ІІ. Не встиг сфорографувати. Наскільки мені відомо, Ланос ІІ виготовляли і вроді ще виготовляють тільки в Україні. Тобто, є підстави вважати, що в Домініканській Республіці є автомобілі з України.
Слід сказати, що дороги тут набагато кращі, ніж в Україні.
Тепер про громадський транспорт. Тут є нормальні міські автобуси середнього розміру, але я їх не бачив. Також, кажуть, є метро. яке недавно відкрилось і має декілька станцій. Але я його теж не бачив.
Більше всього тут маршруток. Маршрутки нагадують те, що у нас у Львові їздило декілька років тому. Тобто ті, де треба запихатися склавшись мінімум вдвоє. Якщо Вам повезе, то Ви будете їхати в такій маршрутці
А якщо не повезе, то в такій
Як правило, маршрутки номерів маршрутів не мають. В кращому випадку, з якої до якої вулиці вона їде. Без знання міста і іспанської мови в маршрутку немає чого сунутися, бо гарантія, що Вам там ніхто не підкажу в яку сідати і де вийти. Я їхав маршруткою лише з аеропорту.
Крім того, тут як і всюди їздять таксі. Це в основному вбиті машини. Таксисти самі противні люди. Причепляються до потенційних клієнтів мертвою хваткою. Українські таксисти ховаються, повірте мені.
А е тут є таксити на мотоциклах. Вони дуже дешеві і одягнуті в жовті або помаранчеві жилетки. Виглядають вони так.Я їздив пару раз з ними. Ганяють вони як ненормальні на своїх вбитих мотоциклах і, відповідно, без жодних шоломів. Якщо Ви вбились з ними - це Ваша проблема. Ніяких страхівок вони не мають і, я підозрюю, ніде в органах влади вони як таксисти не зареєстровані.
Про місто. Місто чудове. Архітектура стара іспанська, колоніальна. Трохи фоток міста.


Містом краще ходити вдень. Вночі лише в туристичних зонах, де є поліція. Злочинність тут дуже висока. Ввечері якщо побачать, що Ви турист, що автоматично асоціюється з грошима, Вас в темному перевулку можуть просто підрізати. Поліції тут, принаймні вдень, досить багато. Всі озброєні помповими дробовиками або М-16. Часто можна побачити людей в цивільному з пістолетом за поясом. Мабуть якісь таємні агенти. Дробовиками тут озброєна навіть приватна охорона.
Був я біля президентського палацу. Він вражає. Кругом купа військових.
Військових можна фотографувати тільки з їх дозволу, якщо не хочете отримати прикладом по голові.
Політики тут такі ж засранці як і всюди. Плакат Президента.

"Ющенко ТАК!"

На невідомих деревах ростуть невідомі фрукти
Пожежники їздять на нормальних машинах
А колись їздили на таких
Назви вулиць в центрі міста написані на порцелянових плитках. Тут Ноддет писав, що таке ж в Португалії. Мабуть, вблив колоніальної культури
А ще тут проституція процвітає. Всі вони стоять біля готелів. Як тільки бачать туриста зразу налітають на нього. Такого я ще не бачив. Амстердам ховається.
Ну вроді би все. Тепер буду набиратися вражень від Sosua. Тут готель прикольний. З басейном.

Туризм

Санто Домінго. Блін. З готелю не можна вийти, щоб на тебе не налетіли таксисти, продавці сигар, сувенірів, турагнети, проститутки і всяка інша шваль. Причому причіпливі, як мухи, неможливо від них відвязатися. Один мужик за мною цілий день бігав, я від нього тікав як міг, а він мені всьо розказував, що в тому будинку жив той то, в цьому тойто, а на цій площі було то то і так далі. Під кінець сказав, що з мене 30 доларів. Я його послав по українськи ну куда в нас всіх посилають. Він не зрозумів. Прийшлось йому по англійськи сказати, що я гаманець залишив в готелі, що я його не просив за мною ходити і що за таку ху..ню, яку він назвав туром шкода і 5 доларів дати.
Кариби, одним словом.
А взагалі місто прекрасне. Принаймі оригінальне, таке яке більше ніде не побачиш.
P.S. Сьогодні знов без фоток, хоча я їх наробив багато. Те, що тут називається вай фай нетом працює гірше, ніж колись в мене був даял ап. Вже як буде нормальний інтернет напишу з подробицями і фотками.

New York - Santo Domingo: Departure - Arrival

Нью Йорк: температура +10 гр Цельсія, пасмурно, дощить, сіро (на задньому фоні саксофон затягує блюзовий мотив).
Санто-Домінго: температура +32 гр Цельсія, сонячно, весело (на задньому фоні лунає Сальса).
Ну, приїхав. Тобто прилетів. Тобто добрався з аеропорту до готелю, бо це виявилось найскладнішим. Ну, все по порядку.
Отже, хочеш встигнути на рейс о 9.30 ЕйЕм з Джей Еф Кей? Спитай мене як!
Встаємо зранку. Бажано за 4 години до рейсу. Їмо мюслі (їжа чемпіонів, хаха), пєм смердючу каву (іншої в Америці не буває) і гайда в метро. Ага, не забуваємо фотоапарат, рюкзак, гаманець та ПАСПОРТ. Ще раз відчуваємо вдячність владі Нью Йорку, завдяки якій метро працює цілодово. Їдемо до станції Атлантик Евеню, виходимо з метро, обережно, щоб не перечепитися за бомжів, які сплять поряд з турнекетом (не даремно Нью Йоркське метро вважається "найтеплішим" в світі). Тусуємо метрів 500 по світлим вулицям Нью Йорку і заходим на С трейн синьої лінії на станції Лафаєт Авеню. Оскільки С трейн локальний (тобто зупиняється на всіх зупинках), а крім того, не їде до Air Train (про це чудо пізніше), пересідаємо на першій ж зупинці експресу на А трейн цієї ж синьої лінії, при цьому слідкуємо, щоб він їхав до Far Rockaway (ги, як в Шреку. Памятаєте? Far Far Away), бо по дебільній системі один і той же поїзд одної і цієї ж лінії розходиться в дві різні гілки. Доїжджаємо до кінцевої зупинки Air Train, башляємо 5 баксів на це чудо техеніки за білет в одну строну (курва, дорого), жаліємо гроші, але тут же згадуємо, що це все рівно дешевше як таксі і одночасно відганяємо настирливу думку піти пішки (камінь в город НодДета), щасливо їдемо до терміналу № 5. Вся дорого до терміналу займає на рівно 1 год. 45 хв.
Air Train. Це щось подібне до метро, але чистіше, з двома вагонами, і повністю автоматизоване бо їде без водія. Називається так тому що майже весь час їде над землею. Сполучає всі термінали аеропорту Джей Еф Кей з метро. Таке ж чудо техніки існує й в другому аеропорту Великого Яблука Ля Гардіан. Їхати в ньому досить приємно.
Виходимо в терміналі № 5, тусуємо до рестраційної стійки Блю Джет (наш авіаперевізник). Проходимо реєстрацію в приємної жіночки, яка довго дивитися на Ваш паспорт і ще довше на візу і потім питає: Веа а ю фром? Перед цим безрезультатно пробуємо зареєструватися в апараті, але нічого не вдається, оскільки апарат реєструє лише громадян США та Канади (дивно, чому не Мексики, наприклад). Зареєструвавшись, стаємо в колєйку, щоб нас провірили перед посадкою в літак. Стоїмо хвилин 15, підходимо, зімаємо ремні, витягуємо ключі, знімаєм капці і поглядом шукаємо балдахіни, щоб можна було одіти на чисті шкарпетки. Балдахіни не находимо, питаємо у працівника що можна надіти на ноги, він робить великі очі і каже тусуй так. Дивимось по сторонам і дійсно, всі тусують так: хто в шкарпетках, хто босим. Ми, щоб не виділятися, теж тусуємо по бетонній брудній підлозів шкарпетках і одночасно згадуємо, що навіть в немитій Москві в аеропорту коли заставляли роззуватися, на ноги давали балдахіни. Робимо порівняння і підходимо до апарату. Мудак за екраном заставляє нас витягнути ноутбук і пройти ще раз. Крім того, він забирає у нас Гель для душу, Зубну пасту і Пінку для бриття. Ми тихенько матюкаємось, але робити нічого, кидаємо всю ту хуйню в смітник і проходимо, забуваючи ремінь від джинсів десь там в одному з ящичків. Коли розуміємо, що забули ремінь, пробуємо вернутися, але його вже немає, ще більше матюкаємось, шукаємо ворота № 21 і, виявляється, в нас ще є майже година. Розслабляємось.
Можна посидіти в інтернеті бо ФайВай БЕЗКОШТОВНИЙ!!!
Тільки починаємо отримувати задоволення від спілкування з глобальною мережею, тут же згадуємо, що ми летимо за кордон, а отже треба пройти прикордонний та митний контроль. Починаємо метатися по зоні, але жодного митника чи прикордонника не бачимо. Намагаємось запитатися в працівників, але вони всі дивляться на нас як на ненормальних, тому сідаємо і чекаємо посадки в літак. Сідаємо в літак і летимо. Тихо дивуємось: ніяких тобі штампів в паспорті, ніяких дядьків в формі.
Ой, а прибуття то окрема історія. Більше всього сподобалось з туристичною картою. Підходимо до прикордонників. Платимо одному мужику 10 американських гривень, від дає папірчик, який називається туристичною картою і тут же віддаємо його другому прикордоннику. Класно, правда?
КОнтроль їхній продимо швидко, вони там скучають.
Виходимо з аеропорту, а тут як мухи налетають таксисти (знов камінь в город НодДета. Він казав, що таксисти тільки в Україні пристають до клієнтів потенційних. Тут таксисти ще гірші. Українські ховаються). Відмахуємось мокрими трусами і добігаємо до маршрутки (аналог наших маршруток, де складуватися треба в двоє). Сідаємо і їдемо до кінцевої зупинки, а потім пересідаємо і знов їдемо, ну короче, повний П.
Прижджаємо, поселяємось УРА!
Готель називається ФріМен. Готель так собі, але знаходиться в саміііісінькому центрі міста (колоніальна частина міста, де всі туристичні атракціїї). Санто Домінто найстарше місто, що засноване європейцями, на двох американських континентах. Архітектура тут часто-густо 15-16 століття. Навіть, той будинок, де я зараз живу, теж памятник архітектури.
Готель бажав би бажати кращого, якби не те, що в кімнаті є кондиціонер. Тут на форумі читав один відгук, мужик писав, що зупинявся в цьому готелі і кондиціонера не було , так він чуть не вмер вночі. Я собі уявляю. На вулиці пекло.
Ну а місто ще не встиг подивитися. завтра. Сьогодні зробив лише декілька фоток. Нет поганий, фотки не грузяться. Тому сьогодні фоток не буде. Може завтра.

Tip! (Ruslana in English)

One acquainted American when she listened to Ruslana having sung in English asked: "Are you sure that she sings in English? Because I don't understand a word".
Probably Americans forgot English ;)

Richmond Town

Жило було собі містечко. Називалось воно Richmond Town. І знаходилось це містечко, як виразилась одна знайома американка, In the Middle of Nowhere, тобто на острові Staten Island. Чому так? Тому що, як я вже сказав, знаходилось містечко на острові, зі всіх боків оточено водою, мостів на цей острів не було, добиратись туди було складно.

Так тривало до 1920 року. Саме в цьому році містечко було включено в склад Нового Йорку і отримало статус одного з районів Нового Йорку. Відповідно, на нього поширювалась влада мера Великого Яблука і воно втратило частину свого самоврядування.
Але життя його нечисельних мешканців від цього не дуже сильно змінилось. Містечко чи то пак вже район (Borough, як називають Нью Йоркці райони свого міста), як і раніше, продовжувало залишатися на острові зі всіх боків оточеному водою. Щоб добратися на цей острів необхідно було плисти паромом. І так тривало десь аж до 1960-х років, коли на острів було побудовано міст. Відтоді життя мешканців цього містечка трошки змінилось, але не зовсім. Сьогодні на Staten Island прокладено 2 мости: по одному з кожної сторони острова. Крім цього, з Манхетена сюди ходять безкоштовні пароми приблизно 1 раз в 40 хв. Однак, незважаючи на все це, це залишається найбільш тихий, найбільш спокійний і найменш урбанізований район Нью Йорка. Коли Ви опиняєтесь на Стейтен Айленді таке враження, що Ви в селі, а не в місті. Тут не ганяють машини, тут пішоходи переходять вулицю на зелене світло, тут будинки не мають огорожі, тут не страшно відпустити дитину гуляти. Люди приїжджають і оселяються сюди з метою знайти спокій і тишу.
Містчеко Richmond Town з того часу. як було включено в склад Великого Яблука так більше не називається. Але що не втратити свою історію та не забути архітектуру, розімну і ініціативні люди створили музей. Цей Музей є тим, що в Україні називають музеєм архітектури і побуту (наприклад, Шевченківський Гай), а в Польщі Skansen-ом (наприклад. в Любліні).
Отже, доїхати в музей можна на паромі або іншим транспортом, однак, я вирішив скористатися паромом. Виглядає він ззовні так
А всередині так
З собой в паром можна взяти велосипед
Ось цей сірий з правої сторони на передньому плані - цей мій. Тут слід сказати, що хоча в Нью Йорку з велосипедними доріжками напряг (це мяко сказано), зато Ви вєлік можете спокійно брати з собою в метро чи на паром. Я собі спробував уявити, а що б було, якби хтось в Києві захотів взяти вєлік в метро. Скільки б матюків він вислухав???
Отже, прибуваєте Ви на Стейтен Айленд, сідаєте в трейн (з вєліком) і їдете хвилин 25 трейном. Десь на 10-ій зупинці, яка називається Oakwood Hights Ви на вєліку виїжджаєте з Вагону, і ще десь хвилин 15 тусуєте в глибину острова. Там під номером 441 Clarke Ave. знаходиться потрібний музей.
Вхід в Музей коштує 5 американських гривень, а для голодаючих студентів, таких як я, 3,5 американських гривні. За ці гроші Вам проведуть екскурсію, розкажуть усе, що знають та дадуть відповідь на всі Ваші питання. Коли я прийшов в музей, виявилось, що крім мене екскурсію проводити нікому, бо відвідувачів більше не було. На відміну від України мене не послали подальше, а провели екскурсію мені одному. Таким чином, за 3,5 дольця я мав 1,5 годинну персональну екскурсію з персональним екскурсоводом по території музею.
Перлиною музею є будинок школи, побудований (Увага!) в 1695 році. Це найстарший будинок на острові. що зберігся і я підозрюю, що це найстарший будинок в Нью Йорку. Він старший, ніж США, старший ніж американська Конституція і старший ніж війна за незалежність. Виглядає він так
В середині знаходилась школа
А також кімната, де проживав учитель
Крім цього, в цьому музеї Ви зможете побачити справжній американський Saloon
А також будинок якогось багатого фацета, який мав навіть 3 рабів, поки рабство не було скасовано в Штаті Нью Йорк якщо я не помиляюсь в 1820-х роках.
Крім того, були ще й інші будинки, а на остаток - найцікавіше: справжній американський Store (магазин з широкою спеціалізацією) кінця 19-го - початку 20-го століття з відповідним товаром. Найбільше в цьому магазині мені сподобалась пара жіночих чобітків ціною в 1 долар 15 центів. Уявляєте? Ото ціни були!
Вцілому екскурсія сподобалась. Я не пожалів ні потраченого часу, ні потрачених грошей. Якщо будете в Нью Йорку і якщо будете мати час (бо на це треба потратити цілий день з дорогою туди й назад) відвідайте Richmond Town Museum.
Більше фоток з музею тут

Як Ірландці Поляків штрафували

В Ірландії був виявлений найгірший водій. За певний проміжок часу він здійснив близько 50-ти порушень правил дорожнього руху, за що Ірландськими поліцейськими йому були виписані штрафи. Однак, жодного разу притягнути цього водія до адміністративної відповідальності не вдалось, оскільки він вказував неправдиву адресу проживання.
Порушник виявися громадянином Польщі і, відповідно, мав польські права, а імя його (УВАГА!) PRAWO JAZDY.
Хто не знає, то Prawo Jazdy в перекладі з польської означає "посвідчення водія". Історія про те, як лаханулися ірландські поліцейські обійшла всі газети. Причому, тут лаханувся не один, а не поліцейських, а як мінімум 50! штук. Я собі уявляю вираз обличчя польського водія, який отримує від поліцейського квитанцію, на якій в якості First Name написано Prawo, а в якості Last Name написано Jazdy. Тут треба мати спартанську витримку, щоб не розсміятися.

Авіаносець, підводна лодка і Конкорд: що між ними спільного?

Отже, авіаносець, підводна лодка і Конкорд. Що між ними може бути спільного? Відповідь проста: всі вони знаходяться в музеї Intrepid, що в Манхетені.
Музей створений і, відповідно, названий в честь авіаносця Intrepid. Цей авіаносець був побудований в 1943 році під час розгару ІІ світової війни. Приймав участь в боях на Тихому Океані з японцями, був атакований торпедою, переніс 5 атак японських камікадзе, приймав участь в блокаді Куби під час Карибської кризи, а також в Корейській та Вєтнамській війні, піднімав космічні капсули НАСА. На ньому перед відправкою у Вєтнам служив САМ кандидат в Президенти США Джон Маккейн.
В 1974 році корабель був списаний і з цього часу за ініціативою Zachary Fisher стоїть пришвартованим до 86 пірсу на Манхетені в Нью Йорку. З нього зробили музей.
Виглядає цей кораблик так
В середині можна подивитися фільм про історію авіаносця, а також подивитися на звичайний спартанський побут моряків та льотчиків, що на ньому служили
А зверху на злітній смузі можна побачити різні літаки та, як зараз прийнято говорити, гвинтокрили
Є серед них і радянський МІГ
Крім авіаносця, на тому ж причалі стоїть підводна лодка Growler, яка була побудована 1958 року для (УВАГА) запуску атомних ракет. Підводна лодка мала на собі 4 атомні ракети і ззовні виглядала ось так
А ось цей літачок - це атомна ракета часів 50-х років
До речі, це перша підводна лодка, на якій був душ. Проходи між секціями лодки були такими
Ну і нарешті Конкорд. Конкород - це англійсько-французький НАДЗВУКОВИЙ пасажирський літак. В світі було 2 типи таких літаків: радянський ТУ-144 та західний Конкорд. Ту-144 літав з 1968 по 1978 рік. Конкорд літав з 1969 року по 2003 рік. І ТУ-144, і Конкорд були зняті з експлуатації у звязку з високою аварійністю. Це були єдині надзвукові пасажирські літаки. Так, Конкорд з Нью Йорку до Лондону летів (УВАГА!) 2 години і 50 хвилин. Уявляєте? На момент коли їх зняли з експлуатації їх літало всього 8 (!) штук.
Конкорд ззовні виглядає ось так.
В середині він виглядає ось так
Місця в ньому менше, ніж в звичайному літаку, але за менше ніж 3 години з Нью Йорка до Лондона можна потерпіти. Наскільки мені відомо, квиток з Нью Йорка до Лондона в одну сторону коштував 5000 дол. США. Ех, шкода що вже не доведеться політати Конкордом.