Наполовину в Шенген...

Близька необхідність повернення на "історічєскую родіну" заставила переглянути зворотній квиток до України. Квиток на непрямий рейс з пересадкою в Мадриді і, як зясувалось, час між рейсами в Мадриді становить 7 годин!!!

"Бля!", - подумав я. "З тим треба щось робити". І почав вивчати можливості отримання шенгенської візи з метою хоч на годинку вийти в одну з південних столиць Євросоюзу і хоч одним оком подивитися як живуть гарячі іспанці. 

Ближче вивчення інтернет сторінки іспанського консуляту в Зєднаних Штатах Америки виявило наступну фразу "Applicants must have permanent residency status in the USA".

"Фак", - подумав я: "Це ж обмеження моїх прав людини і громадянина!" І як невиправний оптиміст написав їм мейла з питанням чи можу я отримати візу в їх консульстві.  Вони відповіли що ні, бо треба мати "грін кард" щоб спробувати щастя в їх консуляті і що це такі нові положення візового кодексу. Я почав шукати відповідні положення Візового кодексу ЄС, який недавно набув чинності. Яким же було моє здивування, коли в кодексі найшов наступну статтю:

Article 6
Consular territorial competence
1. An application shall be examined and decided on by the
consulate of the competent Member State in whose jurisdiction
the applicant legally resides.
2. A consulate of the competent Member State shall examine
and decide on an application lodged by a third-country national
legally present but not residing in its jurisdiction, if the
applicant has provided justification for lodging the application
at that consulate.

Де там написано, що я маю бути permanent resident країни, де подаю на візу??? В ч.2 чітко зазначено, що консулят Шенгенської країни можу розгялнути документи апліканта який присутній, але не є резидентом в зоні юрисдикції консуляту, якщо аплікант обгрунтує необхідність подання заяви саме до цього косуляту.

Шіт, яке ще обгрунтування я маю надати???? Невже те, що я знаходжусь на другому континенті від зони юрисдикції консуляту не є достатнім для подачі заяви в консулят країни, в якій я зараз перебуваю????

Бюрократи вони і в Європі бюрократи. І сперечатися там немає з ким.

Продовження

Подальше вивчення візового кодексу навело на думку, що хоч і не ту країну Гондурасом назвали (до речі, громадяни Гондурасу не потребують шенгенської візи для короткотермінових до 90 днів подорожей шенгенською зоною. Відчуваєте різницю???), все ж таки є країни, яким живеться ще гірше. Так, візовий кодекс вводить поняття "Транзитної Аеропортної Візи". Це значить, що громадяни відповідних країн, зобовязані мати аеропортну транзитну візу, коли подорожують транзитом через міжнародні аерпорти шенгенської зони і не  залишають міжнародної транзитної зони. Таких країн не багато: рівно 12. Це Афганістан, Бангладеш, Демократична Республіка Конго, Еритрея, Ефіопія, Гана, Іран, Ірак, Нігерія, Пакистан, Сомалі, Шрі Ланка. Нащастя, України серед них немає.

Звільнююча на 2 тижні

Нарешті збулась мрія ідіота, з якою жив ще із студентських років. Можна сказати, став майже щасливим. Крім радості відчуваю легке тремтінням в душі перед Великим Невідомим. Причина цього проста і банальна: в одній кишені лежить паспорт Вірного Сина Неньки-України з Шенгенською візою на 15 днів, а в другій - квиток на літак до Амстердаму. Ще десь на курсі 2-3 придумав собі що хочу поїхати в Амстердам попити кави у спеціально відведених для цього магазинах. І заодно подивитися як ростуть тюльпани. Ніби в нас немає кави і тюльпанів. А може придумав це пізіше, а потім придумав, що придумав це студентом? Не памятаю. Але це, в принципі, не важливо. Відчуття таке, наче тебе випустили з тюрми на 15 днів відпустки за хорошу поведінку, після яких ти добровільно повинен повернутися назад. Або в армії дали позачергову відпустку за зразкову службу. Мабуть, приблизно так почували себе герої мультфільму "Мадагаскар", коли втекли із зоопарку. Ги. Цікаве відчуття. Із того всього зробив 2 висновки.

Висновок 1. Фігового кольору у нас паспорт. Якось він примушує себе почуватися в посольстві чи консульстві будь-якої європейської країни так, ніби ти злодій чи жебрак і просиш в них Високого Дозволу побути на території їхньої Держави і вкусити кусочок їхнього Смачного Пирога. При цьому, відразу на тебе дивляться як на потенційного емігранта, злочинця та трутня, який тільки про те й мріє, щоб не повернутися із їхнього Щасливого Краю і всіма можливими шляхами захишитися там назавжди. Принизливе відчуття. При тому всьому, що самий бідний жебрак-поляк, яких в Польші теж хватає, і не менше як у нас, може взяти свій "довуд особісти", сісти в автобус чи на потяг і їхати до самого Ліссабону без жодних віз, дозволів, страхівок і т.д. І щось ніхто не боїться, що скоро, наприклад, вся Ірландія буде польською говорити.

Висновок 2. Є на Планеті Земля люди, яким ведеться ще гірше. Наприклад, брати-білоруси. Мало того, що вони платять за візу 60 євро (для українців - 35 євро), так строк видачі візи у них ще довший, бо для них посольство проводить якісь "консультації". З чим це повязано важко сказати, мабуть перевіряють прохачів віз на причетність до роботи в білоруських спецслужбах.

У всій тій ситуації дивує позиція української влади, яка вже протягом 2 років запрошує усіх громадян Євросоюзу до нас без жодних віз в той час, коли для нас Європа закривається все більше і більше (наприклад, у звязку з недавнім приєднанням до Шенгенської зони братів по колишньому соц. таборі). Тут, чомусь, не спрацьовує один з основних принципів міжнародного права, а саме принцип взаємності.

Але, як то кажуть, не все так погано. Ось, уже для нас відкрили Парагвай (про Парагвай див. нижче). Як обіцяв нам наш Міністр закордонних справ, Україна намагається (!!!) почати переговори про безвізовий режим для громадян України для вїзду в країни Євросоюзу. І, як він надіється, такі переговори закінчаться у 2012 (знов !!!) році. До Євро 2012. Я розумію "...намагається ввести..." або "...почала переговори про введення..." А от як це "...намагається почати переговори..."? Таке враження, що ми просимо на колінах навіть про те, щоб з нами поговорили. А може дарма ми ядерну зброю віддали?