Амерікан Джастіс

Так от, 18 березня цього року тусував я собі на своєму велисипеді і нікого не чіпав. А так як на дорозі, по якій я тусував виявився такий собі трафік джем, то я почав тусувати по тротуару, що для Нью Йорка не є чимось дивним, хоча тусувати по тротуару на велосипеді й заборонено. І тут як в цьому анекдоті: "з-за кущів вискочив ГАІшник", ну, або його відповідник в Америці.

Тут слід зазначити, що в Нью Йорку хоч і є правила дорожнього руху, відношення до них приблизно таке ж як і в Україні. Народ не цурається переходитит вулицю на червоне світло або взагалі у не встановленому місці або їздити по тротуарам. Часто густо це відбувається на очах в поліцейських, які на це не дуже дивуються і, як правило, не реагують. Короче, Америка не Європа. Ну що Вам про це говорити, всі ми українці.

Що ж стосується велосипедів, то, знову ж таки, Америка не Європа і з велосипедними доріжками тут напряг, причому серйозний. Якщо велосипедні доріжки ще де-не-де є в Манхетені, то в Брукліні їх ну дуже мало. А так як трафік в столиці світу сейозний, і часто бувають трафік-джеми то й приходиться бідним велосипедистам часто густо тусувати по тротуарі. Причому, тусують про тротуару всі, навіть ці ж судді чи поліцейські, якщо вони їздять, звичайно, на вєліках.

Так от, повернемось до сюжетної лінії. Вискакує, значить, з-за кущів ГАІшник і владним помахом вказівного пальця кличе мене до себе. Я підїзджаю. Він просить мені надати йому своє АйДі. Я хочу сказати, що не маю при собі АйДі, так як залишив його вдома і, взагалі. я не зобовязаний носити із собою АйДі, але вчасно згадую, що на одному із занять в Школі нам розповідали про справу, в якій Верховний Суд США постановив, що поліцейські МАЮТЬ ПРАВО арештовувати людину за порушення правил дорожнього руху. А так як судовий прецедент тут - закон, я вирішую не вийобуватись та даю своє АйДі.

Поліцейський крутить моє АйДі між пальцями і питається, чи я знаю, що для їзди на вєліку є дорога. "Мабуть, у нього місячні", - думаю я, - "або жінка зранку не дала". Однак, кажу, що на дорозі трафік джем і що я взагалі темпорарі візітор і не знав цього. Він каже щось типу "Бла-Бла-Бла" питає чи не маю я неоплачених штрафів, я кажу що ні і тусує до свого радіовозу.

Я чекаю...

Чекаю....

Чекаю......

В машині їх двоє. Двоє поліцейських. Вони між собою про щось розмовляють. Один з них періодично поглядує на мене. Мабуть, обговорюють мене. Я намагаюсь видаватись спокійним. Взагалі то, я й так спокійний, бо мені похуй. Знаю: за таке не розстріляють.

Через хвилин 10 один з них, той самий, що мене зупинив, підходить і каже приблизно таке: "Сорі ебаут зет, але тут тобі САМОНЗ (SUMONS), ти повинен підійти 19 травня за цією адресою до судді і суддя визначить тобі стягнення". Я не даю дупля. І питаю: "Це тікет? (штраф)". Він каже: "це таке як тікет, але ти повинен підійти до судді".

Я дальше не даю дупля, але кажу ОК і їду додому. Вирішую з цим розібратися. Виявляється, за виявлені адміністративні порушення поліцейський може реагувати різним чином: по-перше. за певні види порушень може арештувати. Це не наш варіант, мене це не цікавить. По-друге, може виписати тікет. Тобто, по суті, штраф. Квитанції, яку необхідно оплатити у вказаний термін. І, по-третє, може дати SUMONS. По суті, це виклик в суд. Я повинен зявитися у встановлений термні перед очі ЙОГО ЧЕСТІ, який і визначить вид та розмір стягнення.  Теоретично, суддя може обмежетися попередженням, дати штраф чи призначити! виправні роботи.

Прихожу, я значить, сьогодні в суд, а тут як в ареопорту: секюріті чекпоінт, а значить треба знімати ремінь, витягувати все з кишень тощо. До речі, таке у всіх органах державної влади як Федеральної. так і Штатів. Проходжу всю процедуру і питаю, куди мені йти - в мене самонз. Поліцейський каже, на 2 поверх. Прихожу: зал, черга чоловік 30 і 7-8 віконичок. Це реєстрація. Постоявши в черзі необхідно підійти до віконечка, де дадуть номерок із номером зали судових. Підхожу, я, значить, до віконечка, а дядько у віконичку каже: "Your case has been dismissed. Go home and sleep well". Тобто, справу закрили. Очевидно, за малозначимістю.

От така вона, амерікан джастіс.

Czy Pan z Łodzi? (-iej)?

Якось подорожуючи дорогами Речіпосполитої Польскі довелось проїздити транзитом через місто-герой Лодзь. А що автобус згідно графіку стояв в цьому місті на станції «Лодзь-Фабрична» 45 хв. (з 23.00 до 23.45), у мене виникло цілком здорове і природне бажання, яке може виникнути у людини, що подорожує автотранспортом протягом довшого проміжку часу. Зваблений великим написом підсвіченим гелевими лампами «WC» на вокзалі PKP я пішов в цьому напрямку. Однак, мене чекало розчарування. Виявляється, в Лодзі всі прилеглі до вокзалу кіоски, кафе, бари, ресторани, магазини, ба, навіть сам вокзал закриваються о 22 год. Зрозуміло, що було закрито й місце, яке мене так вабило своїм функціональним призначенням. Пройшовши повз будівлю вокзалу і не знайшовши жодних ознак того, що туди можна якимось чином проникнути я став біля кущиків, що знаходились неподалік в нерішучості. З одного боку, з природою важко боротися, а з другого як законослухняний громадян неньки України не міг дозволити собі піти на такий проступок та ще й з «особливою зухвалістю» та «винятковим цинізмом» (цікаво, який в Польщі штраф за «особливу зухвалість» та «винятковий цинізм»?). Тут повз мене швидкою ходою пройшов якийсь поляк і зі словами «Taka jest Łódź» не задумуючись про «цинізм» та «зухвалість» став під кущик. В цей же час, під сусідній кущик зі словами «Kurwa!» стала якась полька. Після цього остаточно переміг здоровий глузд. Полегшивши своє життя на 90% я задумався над питання чому я ще не в наручниках і чому мене ще не допитують в якомусь відділку поліції.

В зв’язку з цим, мені пригадалась одна історія, яка трапилась не так давно з моїм знайомим – громадянином дружньої з Україною держави на Стрийському автовокзалі славного міста Львова. Мій знайомий чекав на автобус і оскільки до його прибуття залишалось ще з пів години, вирішив полегшити собі подорож і, одночасно, життя, відвідавши одне з необхідних для цього місць. Однак, як виявилось, саме в цей час, саме в цьому місці проводився ремонт. Обійшовши весь автовокзал і не знайшовши іншого аналогічного закладу, він вирішив, що з природою боротися змісту немає, врахувавши, що було вже темно, пішов позаду автовокзалу «під кущик». Не встиг він закінчити бажане, як до нього підійшли двоє кремезних, суворих чоловіків у формі, представились працівниками Славної міліції і запропонували йому пройти у приміщення охорони автовокзалу для складання протоколу. Як потім з’ясувалось, прогрес відвідав і Стрийський автовокзал, де з тильної його частини встановили відеокамери. Я далекий від думки, що міліціонери керувались бажання «випити» або «заробити». Швидше за все, їх охопила нетерпимість до будь-якого порушення норми закону (в даному випадку, норми Кодексу України про адміністративні проступки) та бажання якомога ретельніше виконати свій обов’язок з охорони громадського порядку. Особливо їх обурення викликало те, що правопорушення вчинялось з «винятковим цинізмом» та «особливою зухвалістю», причому одночасно. Вони навіть розважали над тим, чи не застосувати норму кримінального закону!

Ці дві історії доводять наступне: оперативність роботи та реагування на порушення норм права української міліції значно вища, ніж польської поліції. І мені, як громадянинові неньки України цим не можна не пишатися! В зв’язку з цим, у Львові, на базі Стрийського автовокзалу доцільно провести для працівників польської поліції семінар. Тема могла б бути наступною: «Шляхи та методи підвищення оперативності роботи правоохоронних органів». Можливо, в подальшому ми б могли запросити поліцейських не лише з Польщі, але й з країн Західної Європи, хто зна…