Амерікан Джастіс

Так от, 18 березня цього року тусував я собі на своєму велисипеді і нікого не чіпав. А так як на дорозі, по якій я тусував виявився такий собі трафік джем, то я почав тусувати по тротуару, що для Нью Йорка не є чимось дивним, хоча тусувати по тротуару на велосипеді й заборонено. І тут як в цьому анекдоті: "з-за кущів вискочив ГАІшник", ну, або його відповідник в Америці.

Тут слід зазначити, що в Нью Йорку хоч і є правила дорожнього руху, відношення до них приблизно таке ж як і в Україні. Народ не цурається переходитит вулицю на червоне світло або взагалі у не встановленому місці або їздити по тротуарам. Часто густо це відбувається на очах в поліцейських, які на це не дуже дивуються і, як правило, не реагують. Короче, Америка не Європа. Ну що Вам про це говорити, всі ми українці.

Що ж стосується велосипедів, то, знову ж таки, Америка не Європа і з велосипедними доріжками тут напряг, причому серйозний. Якщо велосипедні доріжки ще де-не-де є в Манхетені, то в Брукліні їх ну дуже мало. А так як трафік в столиці світу сейозний, і часто бувають трафік-джеми то й приходиться бідним велосипедистам часто густо тусувати по тротуарі. Причому, тусують про тротуару всі, навіть ці ж судді чи поліцейські, якщо вони їздять, звичайно, на вєліках.

Так от, повернемось до сюжетної лінії. Вискакує, значить, з-за кущів ГАІшник і владним помахом вказівного пальця кличе мене до себе. Я підїзджаю. Він просить мені надати йому своє АйДі. Я хочу сказати, що не маю при собі АйДі, так як залишив його вдома і, взагалі. я не зобовязаний носити із собою АйДі, але вчасно згадую, що на одному із занять в Школі нам розповідали про справу, в якій Верховний Суд США постановив, що поліцейські МАЮТЬ ПРАВО арештовувати людину за порушення правил дорожнього руху. А так як судовий прецедент тут - закон, я вирішую не вийобуватись та даю своє АйДі.

Поліцейський крутить моє АйДі між пальцями і питається, чи я знаю, що для їзди на вєліку є дорога. "Мабуть, у нього місячні", - думаю я, - "або жінка зранку не дала". Однак, кажу, що на дорозі трафік джем і що я взагалі темпорарі візітор і не знав цього. Він каже щось типу "Бла-Бла-Бла" питає чи не маю я неоплачених штрафів, я кажу що ні і тусує до свого радіовозу.

Я чекаю...

Чекаю....

Чекаю......

В машині їх двоє. Двоє поліцейських. Вони між собою про щось розмовляють. Один з них періодично поглядує на мене. Мабуть, обговорюють мене. Я намагаюсь видаватись спокійним. Взагалі то, я й так спокійний, бо мені похуй. Знаю: за таке не розстріляють.

Через хвилин 10 один з них, той самий, що мене зупинив, підходить і каже приблизно таке: "Сорі ебаут зет, але тут тобі САМОНЗ (SUMONS), ти повинен підійти 19 травня за цією адресою до судді і суддя визначить тобі стягнення". Я не даю дупля. І питаю: "Це тікет? (штраф)". Він каже: "це таке як тікет, але ти повинен підійти до судді".

Я дальше не даю дупля, але кажу ОК і їду додому. Вирішую з цим розібратися. Виявляється, за виявлені адміністративні порушення поліцейський може реагувати різним чином: по-перше. за певні види порушень може арештувати. Це не наш варіант, мене це не цікавить. По-друге, може виписати тікет. Тобто, по суті, штраф. Квитанції, яку необхідно оплатити у вказаний термін. І, по-третє, може дати SUMONS. По суті, це виклик в суд. Я повинен зявитися у встановлений термні перед очі ЙОГО ЧЕСТІ, який і визначить вид та розмір стягнення.  Теоретично, суддя може обмежетися попередженням, дати штраф чи призначити! виправні роботи.

Прихожу, я значить, сьогодні в суд, а тут як в ареопорту: секюріті чекпоінт, а значить треба знімати ремінь, витягувати все з кишень тощо. До речі, таке у всіх органах державної влади як Федеральної. так і Штатів. Проходжу всю процедуру і питаю, куди мені йти - в мене самонз. Поліцейський каже, на 2 поверх. Прихожу: зал, черга чоловік 30 і 7-8 віконичок. Це реєстрація. Постоявши в черзі необхідно підійти до віконечка, де дадуть номерок із номером зали судових. Підхожу, я, значить, до віконечка, а дядько у віконичку каже: "Your case has been dismissed. Go home and sleep well". Тобто, справу закрили. Очевидно, за малозначимістю.

От така вона, амерікан джастіс.

...

A man calls the police and tells them that he killed his wife. When the police arrive they find the man who is single and marijuana at his table... Really, really good marijuana.

Miranda Warning

Всі мабуть бачили американські фільми про поліцейських. І всі знають, принаймі з фільмів, що поліцейський, який затримує злочинця, незалежно від того, що він вчинив: чи масове вбивство, чи перейшов вулицю на червоне світло, зобовязаний прочитати затриманому "права": Ви маєте право ... Все що Ви скажете може бути використано ... і т.д.

Guess what: вони дійсно зачитують ці права в реальному житті. Ні, ні, мене не арештовували, як дехто міг би понадіятися. Просто робота в мене така.
Ця процедура (по зачитуванню прав) називається тут Miranda Warning, що людською мовою можна було б перекласти як "попередження Міранди", а самі права, які зачитуюються, називаються Miranda Rights. Чи хтось задумувався колись звідки взялась ця процедура і чому вона так називається?
Отже, історія була така...
В 1941 році в м. Меса, штат Арізона в сімї "справжнього" американця народився такий собі Ернесто Артуро Міранда (Ernesto Arturo Miranda). Його нікчемне життя так би й залишелось ніким не поміченим, якби не сама його нікчемність (sounds weird, doesn't it?). Так от, в березні 1963 року той самий Ернесто Міранда був арештований поліцією Арізони за вчинення розбійного нападу. Після арешту Ернесто зізнався у вчиненні злочину, щиро покаявся і під впливом хвилі почуттів зізнався ще у згвалтуванні 18 річної дівчини двома днями раніше, про яке поліція "і гадки не мала" (подобаються мені американські поліцейськи часів 60-х років. Подібні до нашої сьогоднішньої міліції. Затримують людину по підозрінню в одному злочині, а вона ще в десяти зізнається. МОЛОДЦІ!!!). Прокурор предявив обвинувачення Міранді у вчиненні обох злочинів і як доказ представив зізнання особи у вчиненні злочину та впізнання потерпілої від згвалтування в судовому засіданні. Міранда отримав 20 і 30 років за розбій та згвалтування з викраденням.
На тому можна було б поставити велику та жирну крапку, якби не адвокат Міранди, який, до речі, працював за призначенням. Він оскаржив рішення суду на тій підставі, що зізнання не можна було використовувати як доказ, а відповідно і впізнання бо воно є насліком незаконного зізнання, оскільки Міранді не були розясненні його конституційні права, зокрема, право не давати покази.
Верховний Суд Арізони мав в носі доводи адвоката і відмовив в задоволенні клопотання на тій підставі, що Міранда не уповноважував адвоката на оскарження вироку (очевидно, Міранда мав так само в носі доводи адвоката). Однак, адвокат попався впертим (дивно, йому ж за це не платили) і оскаржив рішення суду в сам Верховний Суд США. Розгянувши справу, Верховний Суду США в особі доповідача-судді Еарл Ворена сказав приблизно таке: Жодне зізнання не може вважатися зробленим на підставі закону і не може бути використано в суді як доказ, якщо воно зроблено з порушенням пятої та шостої поправки до Конституції США. Зі змісту цих поправок слідує, що особа, яка є затриманою, повинна бути поінформованою про те, що що вона має право не давати покази і все що вона скаже може бути використано проти неї. Крім того, особа яка є затриманою має право на адвоката, а якщо вона не може найняти адвоката, він буде призначений їй. Якщо затримана особа заявляє, що вона відмовляється від дачі показів, допит повинен припинитися. Якщо затримана особа заявляє, що вона хоче давати покази з участю адвоката, допит повинен припинитися до явки адвоката.
Тобто , по суті, Верховний Суд США повністю оправдав Міранду. А так як США - зона дії прецедентного права, йце рішення одразу ж після набрання чинності стало законом. З цього часу усі поліцейські, ФБР, інші енфорсменти, які мають право здійснювати затримання по підозрінню у вчиненні злочинів, зобовязані розяснювати затриманому права. Якщо з тих чи інших причин цього не було зроблено, будь-які зізнання затриманого є незаконними і не можуть бути використані в суді як докази.
Міранда був звільнений з місць позбавлення волі в 1972 році і повернувся в своє родинне містечко. Він заробляв на життя тим, що дава туристам та поліцейським автографи на карточках з "правами Міранди" (такими як на верхній фотографії).
Любителів справедливості, яких може обурити факт як це Суд міг просто так випустити на волю винну людину та ще й гвалтівника можу заспокоїти. Як я вже казав, життя Міранди було нікчемним і закінчилось воно теж не менш нікчемно. 31 січня 1976 року його зарізали під час якоїсь бійки в місцевому барі.
От така от історія, малята...