Щоденник молодого Анархотуриста

понеділок, 27 липня 2009 р.

LEAVE ... ALONE!

Знайшов два відеоролики. Ржав до кольок в животі.
Cover версія:

Оригінальна версія:

середа, 15 липня 2009 р.

Без мобілки

Мало хто знає що 15 липня, тобто сьогодні, міжнародний день без мобільного телефону. Цей день був придуманий декілька років тому в Інтернеті і з цього часу проводиться 15 липня кожного року.
Ідея цього дня проста: звільнити себе та оточуючих від мобільного телефону на 24 години 1 раз в рік. Правду кажучи, я про це взнав тільки сьогодні і тільки декілька хвилин тому. Тому, на жаль, використовував телефон, але обіцяю, що сьогодні більше не буду. Ну, принаймні, не буду нікому дзвонити. Але якщо мені хтось подзвонить, то трудно...
А Ви виключили свою мобілку???

Бельгійська шарманка

А так звучить справжня бельгійська шарманка. Відео знято весною 2008 року в м. Брюгге, Бельгія.

неділя, 12 липня 2009 р.

Про кохання (фраза дня)


Дивився кубинський фільм і почув від головного героя таку фразу: "Кохання немов російський телевізор: поки працює - все нормально, а як зламався - п...ц".
Не ламайте Ваші телевізори :)

субота, 11 липня 2009 р.

Ellis Island - the Golden Gate of the US

Інтернет - велика сила. Я завжди про це знав. А сьогодні переконався ще раз.
Десь приблизно рік тому на дописах в блогах своїх друзів натрапив на статтю про Ellis Island. Хто не знає, Ellis Island це острів в Нью Йорку, на який прибували всі емігранти з Європи протягом 1892-1954 років. Звідси емігранти розїзджалися по США хто куди. До речі, недалеко від цього острову знаходиться Статуя Свободи.
Я завжди знав, що мій прапрадід по маминій лінії Федір Дунда декілька разів їздив в США на заробітки. І, о чудо, знайшов про нього інформацію.
Перша інформація про Федора Дунду, уродженця с. Балниця, Австро-Угорщина, датована 16 травня 1900 року. Це не була його перша поїздка в США, а вже друга. Інформації про першу поїздку немає. Вона відбулась в серпні 1890 року. Федір Дунда приплив до Нью Йорку на кораблі Westernland компанії Red Star з Антверпену (Бельгія). На той час йому було 36 років і в пасажирському маніфесті він міститься під номером 1. Згідно пасажирського маніфесту професія робітник, одружений, читати і писати не вміє, подорож оплачував сам, з собою мав 22 дол. США, засудженим за вчинення злочинів не був, полігамістом не являється, стан здоровя хороший. Решту інформацію я не зміг розібрати, оскільки почерк на сканованому маніфесті не супер. Маніфест знаходиться тут.
Друга поїздка до Нью Йорку, про яку є інформація (третя по рахунку) відбулась 28 березня 1909 року на кораблі Patricia який приплив Гамбурга (Німеччина). Як і перший раз, в пасажисрькому маніфесті записи про нього містяться під номером 1. Мабуть, мій прапрадід ще звечора займав чергу перед виходом на землю і завжди в черзі був першим. Згідно маніфесту на момент прибуття йому було 45 років, професія робітник, одружений, читати і писати не вмів, з собою мав 10 дол. США, мета подорожі - до друга Більо, імені і місця призначення розібрати не можна, несудимий, не анархіст, не полігаміст, стан здоровя добрий, деформацій тіла та наколок немає, ріст 5 футів 7 інчів, блондин, очі сірі. Маніфест є тут і тут.
Слід зазначити, що в квітні 2008 року мені двоелось побувати в Антверпені, Бельгія. Там я знайшов музей компанії Red Star, яка займалась перевезенням емігрантів в США і на кораблі якої в 1900 році мій прапрадід прибув до Нью Йорку. Я бачив навіть макет цього корабля, а також за 10 євро придбав книжку про цю компанію з її історією та фотографіями.
От така от історія. Коли виросту і поїду в Нью Йорк, обовязково відвідаю музей на Еліс Айленді.

неділя, 5 липня 2009 р.

Згадаймо як це було...

У 2007-2008 роках мені випала чудова нагода провести 9 місяців в Люблінському університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської завдяки стипендії Програми імені Лейна Кіркланда. Ця стипендія спонсорована Полько-американським фондом свободи та Польсько-американською комісією Фулбрайта.
Переглядаючи свої архіви натрапив на цей ролик, який зроблений нашими стипендіатками Оксаною та Інною. Чудові були часи. Шкода, що ці 9 місяців закінчились так швидко...

четвер, 2 липня 2009 р.

Про Львів

(Цей допис висловлює особисту позицію автора і не претендує на абсолютну істину)
Львів, звичайно, унікальне місто. Іншого в Україні такого немає. Однак, ця унікальність є, можна так сказати, "місцевою". В Європі є багатото "європейських" міст з подібною архітектурою. Львів також є туристичним центром. Це теж беззаперечно. Однак, погляньмо, хто складає основну масу туристів у Львові? Це поляки, які мають безвізовий вїзд в Україну і яких мучить ностальгія за Львовом - "польскім міастем". Багато з них це потомки поляків, що народились та жили у Львові і вваждають справою честі відвідати це місто.
Однак, давайте поглянемо, що таке Львів сьогодні.
Більшість всієї архітектури, яку ми маємо і якою так пишаємося, побудована на переломі 19-20 століть, під час австрійського панування. В міжвоєнний період у Львові 51,7% населення були поляки, 29% євреї, а решту (це близько 20%) становли українці та інші національності. Під час війни були знищені євреї, а після неї виселені поляки, які, в основному, осіли у нинішньому Вроцлаві. Сьогодні Львів далеко не той, який був до 1939 року. Він змінився, змінились люди.
Що ми маємо у Львові?
По-перше, архітектуру, заради якої приїзжає більшість туристів, і яка знаходиться в жахливому стані: сірі, облізлі стіни будинків, які часто знаходяться в аварійному стані, запах каналізації, в основному, весною, коли сходить сніг, від якого вивертає тощо.
По-друге, розбиті дороги, більшість яких навіть під час ІІ світової війни були, мабуть, в кращому стані. Тут слід зауважити, що це проблема не лише Львова, але й всієї України.
По-третє, бездарну владу, яка не може організувати навіть елементарне приведення міста в порядок.
По-четверте, примару Євро-2012, яка висить над Львовом і яка вселяє надію на покращення інфраструктури та всього переліченого вище, однак, згідно українських реалій, у нас вміють про...ти навіть все найкраще.
По-пяте, жахливий громадський транспорт, в якому щоженна подорож стає справжньою мукою.
Раді справедливості, слід зазначити, що перелічені вище проблеми характерні не лише для Львова, але й для всіх інших українських міст. В цьому плані Львів не є унікальним.
Отже, підсумовуючи викладене, що ми маємо?
Львів, як такий, втратив свою унікальність. Він нічим не відрізняється від інших українських міст: Харкова. Дніпропетровська, Одеси тощо. Залишилась лише примара того старого Львова, яка часто розігрується на туристичній карті. Львів втартив душу, залишився лише кістяк.