Щоденник молодого Анархотуриста

пʼятниця, 30 жовтня 2009 р.

Wiewiórki v. Squirrels

Поки в Україні лютує Звірячий грип, тут, на чужині вирішив зайнятися спостереженням звірят (ги, класно вийшло). Спостереження привели мене до висновків, що деякі види молодших наших братів відрізняються від своїх родичів на обох континентах. Так, зокрема, пропоную до порівняння декілька фото.
На цьому фото зображена польська Wiewiórka, що прописана і постійно мешкає (має навіть відповідне громадянств) в м. Варшаві в Лазєнковському парку. Десь приблизно так же виглядає і її українська родичка - білка.

А на цих фото зображена їх далека родичка - Squirrel (блін, завжди забуваю як це грьобане слово пишеться). Squirrel в свій час емігрувала з Європи в пошуках кращого життя і американізувалась або має американські корені і є Native American (як Індіанці).
Як Ви мабуть зауважили, американські білки, на відміну від європейських, сірі, а не рижі. Один знайомий канадець, який до того ніколи не бачив європейських білок, побачивши фото з польською білкою, сказав: "red as my wife".
Якщо б в американських білок забрати хвіст - то вони б стали схожими на щурів.
Білок в Нью Йорку досить багато. Вони є всюду де є дереа чи парки. Є вони також в тому районі де я мешкаю. Часто коли зранку виходжу з дому можу побачити як білки шугаються з контейнерів для сміття, де вони шукають їжу. Їдять вони, до речі, все підряд. Навіть картоплю фрі, що видно на попередньому фото. Часом діти годують їх горішками.

середа, 28 жовтня 2009 р.

Fuck

Сьогодні по розсилці отримав листа від системного адміністратора такого змісту:
"This semester we have received several warnings from our Internet service provider that copyrighted movies and TV shows are being downloaded illegally via our wireless network. The Information Technology office is now ascertaining who is doing this. Once we have names of the individuals involved, we intend to give them to the copyright holders for enforcement purposes."
Курва, як можна жити в такому суспільстві? Ні тобі фільмєц скачати, ні музику. Я то не качав, принаймі тут, по одній простій причині: бракує часу. Але за колег обідно! А якщо інтернет провайдер такий мудрий, що знає хто і звідки незаконно качає, то чому він просто не забанить той сайт щоб на нього зайти не можна було?
Fuck!

вівторок, 27 жовтня 2009 р.

Window 7: нотатки чайника

Чому нотатки чайника? Тому що важаю себе таким в компютерних технологіях. З компом на "ти" тільки на рівні юзера. Ну, може ще програми встановлювати та операційні системи тощо.
Щодо Windows 7. Студенти в США живуть краще, ніж, наприклад, в Україні. Це очевидно. Але не тільки тому, що "не ту країну Гондурасом назвали", але й тому, що корпорація Microsoft зробила студентам, що навчаються в США, великий подарунок, а саме: можливість придбати Windows 7 Home Premium всього за 29,99 американських гривень (32 з копійками бакси з податком). Мабуть, треба брати студентський квиток, йти в магазин і стояти в велииииичезній черзі, подумаєте Ви. А ніфіга! Кожен студент будь якого ВУЗу США має свою електронну адресу, відкриту на сервері ВУЗу (ще один пункт в користь того, що американським студентам живеться краще). Таку адресу студентам відкривають кожного року автоматично як тільки він зараховується у ВУЗ. Формат такої адреси, як правило, такий: іван@щосьтам.edu. Де "щосьтам" це назва ВУЗУ. Наприклад, студенти Brooklyn Law School мають таку адресу іван.попович@brooklaw.edu. До чого це я? а, згадав.
Так от, для того, щоб придбати ОС по ціні, нижче ринковій, Ви заходите за сайт Майкрософт в спеціальний розділ і вводите свою адресу. Через деякий час Вам приходить мейл, де буде сказано, що з Вашої адреси можна придбати Віндовз 7 за 29,99 баксів і лінк. Йдете на вказаний лінк, клацаєте, платите карточкою вказану суму і отримуєте лінк з установочним файлом. Все дуже просто. Скачуєте установочний файл. Тут, увага, перевірте свій нет, бо установочний файл займає 2,3 ГБ. Мені , щоб його скачати, знадобилось 4 години.
Після скачування файлу запускаєте його. А, забув сказати. Перед установкою необхідно було б перевірити, чи Віндовз 7 буде працювати на Вашому компі. Для цього, з того ж сайту Майкрософт скачуєте спеціальний маленький і легенький сканер, встановлюєте його і протягом 10-15 хвилин він перевіряє Вашу систему й видає необхідну інформацію: буде чи не буде працювати бажана ОС на вашому залізі та які з нині діючих функцій можуть не працювати.
Так от, скачали Ви установочний файл і запускаєте його. Маючи досвід з встановлення Вісти, думав, що установка 7 Віндовса займе декілька годин. НІФІГА! 20-25 хвилин і на Вашому компі повноцінна свіженька операційна система.
При цьому, перед початком установки, якщо в Вас стояла Віста, система пропонує 2 варіанти: апгрейдити Вісту відповідно, всі програми і настройки зберігаються) і встановити Віндовз 7 наново. Я вибрав апгрейдити, але система висвітила, що апргейдити можна Вісту лише англійськомовну. А в мене, на жаль, була польська. Тому прийшлось встановлювати сімку наново.
При цьому, всі попередні файли пакуються в папку Windows.old, з якої після установки Ви всі файли можете легко витягнути та поставити на своє місце, де Ви хочете їх бачити. На жаль, всі програми деінсталювались і приходиться їх наново встановлювати. Майже все є у вільному доступі, крім Майкрософт Офіса, але це не біда, бо я вже поставив Опен офіс (блін, 2007 Майкрософт Офіс був милішим) та Лінгво 12, який, нажаль, бєсслєдно утєрян.
Враження від нової ОС.
Вроді працює швидше, хоча може це субєктивне враження під впливом прочитаного в інтернеті, а може у звязку з тим, що ОС поки що не обтяжена різними програмами.
Зручніша, однозначно. Особливо при роботі з вікнами. Можна одночасно виставляти два вікна, які займають по пів екрану, і працювати в них, як, наприклад, в Мак ОС. Крім того, можна легше ніж в попередніх версіях переключатися між вікнами.
Також. там ще купа інших функцій, які я ще не протестив, але вже бачу: Віндовз 7 мені подобається.
Чому Віндовз? Я є тривким прихильником Віндовза протягом багатьох років і відкридаю навіть думку про всякі Лінукси, Шмінукси, Маки, Факи і так дальше. В мене навіть Віста стояла протягом 2 років і 1 місяця і я нею був в основному задоволений. Принаймі, збоїв вона мені не давала. Це привело мене до переконання, що всі збої він незнання та невміння, а також від того, що в декого руки не з того боку ростуть (наприклад, встанолює антивірусник на інший антивірусник).
По перше, щоб відмовитися від Віндовса, треба щоб альтернативна ОС пропонувала щось краще. Причому, настільки краще, що це вартувала заміни. Нічого такого в Лінуксі я не бачу, крім, звичайно, постійної головної болі з драйверами. "Там менше вірусів", скажуть шанувальники Лінукса, немало з яких читають цей блог. "Поставте собі нормальний антивірус і проблем з вірусом у Вас не буде" відповім їм я.
Це щодо Лінукса. Щодо Мака. Місяць тому в мене промайнула ідея купити Мак бук, самий дешевший з яких тут коштує 999 американських гривень. Провівши порівняння характеристик Мак бука і PC, я прийшов до висновку, що з такими ж характеристиками Мак бук приблизно в півтора раза дорожче PC. Вибачте, платити лише за гламур 300-400 баксів я не готовий, бо крім "гламура" Мак бук нічим не відрізняється від PC. Крім того, всі або майже всі програми, ну принаймі багато з них, що Мак ОС є платними. Тому, соррі.
Ну, ніби все. Коментарі та запитання надсилайте в коментарі (во сказанув!)

четвер, 22 жовтня 2009 р.

Sosua, Republica Dominicana

Після Санто Домінго (до речі, Домінго іспанською означає Неділя) я купив квиток на автобус і попрямував через весь острів Хіспаньйола на північ в Сосуа. Плануючи подорож, думав, що автобус буде ну, такий як в фільмах показують: без вікон, куди заганяють кіз та курей, з пасажирами та вантажем на даху. Однак, все виявилось на багато прозаїчніше. Автобус виявився повністю пристойним, таким, як іїздять по Європі, деколи по Україні, якщо хтось мав нагоду їхати Автолюксом, з кондиціонером, що відіграє далеко не останню роль при подорожах Домініканською Республікою, де середня річна температура не опускається нижче +27 гр. Цельсія. Автобус виглядав ось так
Їхати до Сосуа виявилось досить довго: десь приблизно 4,5 - 5 годин. Відстань становила десь 300 з чимось кілометрів. Я вже писав, що в країні "ТРЕТЬОГО СВІТУ" дороги кращі як в Україні? Ні? Ну то пишу: В Домініканській Республіці, яка вважається країною третього світу, дороги кращі як в Україні!
Сосуа - це досить маленьке містечко, де крім готелів, барів та дискотек майже нічого більше немає. Знаходиться воно на березі океану і тому є досить велика кількість публічних та приватних пляжів. Тут слід сказати, що публічні пляжі в Сосуа, так в принципі як і у всій Домінінканській Республіці, безкоштовні, на відміну від України. А на приватні пляжі Вас ітак ніхто не пубтить: навіть за гроші. На то вони і приватні, оскільки власник того пляжу хоче бачити на ньому лише тих людей, яких він хоче бачити. Публічні пляжі досить чисті, за невелику плату на ньому Ви можете орендувати лежак. Виглядають вони приблизно так.
Я облюбував невеликий дикий пляж, на якому було досить мало людей і виглядав він так
На пляжах НЕ продають поклаву і всяку іншу фігню, хоча недалеко від пляжу стояли магазинчики, де можна було купити поїсти, напої, сувеніри і всяку інший непотрібний stuff.
Поселився я в Коко готелі. Готель прикольний. Виглядає він приблизно так.
Власники його якісь Канадці. Менеджер теж з Канади. Молодий хлопець на імя Ієн (Ian). Всі інші працівники - домініканці. Я бронював shared room за 15 баксів за добу, вони такої кімнати з якихось причин не мали, тому за ту саму ціну дали мені private room, що мене дуже потішило. Взагалі, така кімната в них коштувала 35 баксів. Правда без кондиціонера, але він виявися непотрібним, оскільки був вентилятор і до жари за декілька днів в Саенто Домінго я привик.
В готелі на подвірї був бар та басейн.
Безкоштовний Вай Фай не з космічною швидкістю, звичайно (в ДР інтернету як мені сказали з космічною швидкістю в природі не існує), але жити можна. Принаймі, мені вдалось загрузити деякі фотки в інтернет, про що я вже писав.
Прожив я в цьому готелі 4 ночі, нічого не роблячи, лежачи на пляжі цілими днями та в готельному басейні. Ввечері пропиваючи кровно зароблені в готельному барі. Ціни в ньому приблизно такі
Всі ціни подані в Домініканських Песо, при чому 1 дол. США дорівнює 36 Домініканських Песо.
Через 4 дні я купив зворотній квиток на автобус до Санто Домінго, доїхав благополучно туди, на таксі до аеропорту, посилаючи ну, туди куди в нас посилають таксистів, які заламували ціну в три рази більшу реальної, 3,5 години в літаку і я знову в Нью Йорку.
Більше фоток з Сосуа, Домініканської Республіки тут

пʼятниця, 16 жовтня 2009 р.

Домініканська Республіка, або кому на Русі...упс, сорі, на острові жить харашо

Домініканська Республіка - це майже рай. Тут середня річна температура +30 гр. Цельсія. Холодно тут не буває ніколи. Тут чудові готелі, набудь-який смак: від дорогих і люксусових до дешевих і простих. Але дешевий тут не означає поганий, принаймні не завжди. Тут білий пісок, пальми, прозора вода і коралові рифи. Тут рай для дайверів, тут reasonable ціни на все, в тому числі на нерухомість. Багато американців, канадців, європейців приїжджають сюди, купують нерухомість і оселяються тут надовго. Особливо це стосується людей, які вже на пенсії або робота яких не вимагає постійної присутності на батьківщині. Дехто займається тут бізнесом. У випадку чогось - завжди можна вернутися додому. Авіаперельоти в США тут дешеві. Наприклад, квиток з Нью Йорка і назад мені обійшовся в 360 доларів. Якщо Ви готові тратити в місяць 2000-3000 доларів - Ви тут король і для Вас тут все.
Однак, більша частина Домініканців мріють вирватися з цього раю. Бажано в США,ну а на крайній випадок в Канаду або Європу. На самий крайній - в Мексику. Зробити це можна декількома шляхами. Один з них - грати в бейсбол. Найкращі гравці в бейсбол американських клубів - вихідці з Домініканської Республіки. Вони заробляють мільйони. Основні американські клуби мають в Домініканській Республіці свої табори, де тренують обдарованих домініканських хлопців. Кращі з них відбираються в американські команди. І це їх мета.
Жінки тут займаютьсяя тим, що знімають туристів, зустрічають з ними і, в ідеалі, прагнуть вийти за них заміж. Ну, або на крайній випадок, заробити грошей та виклик в США щоб чухнути звідси. Тому для туриста тут не проблема знайти подружку на ніч, на тиждень, на місяць чи на рік. При цьому, не обовязково їй навіть щось обіцяти. Час від часу давати їй гроші.
Деякі чоловіки теж займаються тим, що надають тут відповідні послуги. Наприклад, досить часто можна побачити як зранку з готелю виходять підстаркуваті американки чи канадки з молодими 25 літніми місцевими хлопцями. Мабуть, вони цілу ніч читали казки Андерсена, подумаєте Ви. Правильно. Я теж так думаю. Так що якщо хтось Вам скаже. що в Україні погано живеться, не вірте. Є країни де громадянам живеться ще гірше.
До речі, про країни, де живеться ще гірше. На острові ДР межує з Гаїті. На Гаїті вони мали декілька років тому громадянську війну. Зараз там теж час від часу пострілюють і тому там постійно присутні миротворці ООН. Крім того, економічна ситуація там нижче плінтуса і тому для багато Гаїтян мріють емігрувати в Домініканську Республіку. Економіки як такої там просто немає. Тому все пізнається в порівнянні.

Санто Домінго (версія з фотографіями, я надіюсь)

Так от, я залишив гостинний Санто Домінго і переїхав в Sosua. Це невеличке туристичне містечко на північному узбережжі недалеко від Puerto Plata, де вперше на американську землю ступила нога Колумба. Ну, але про це пізніше. зараз про Санто Домінго. Тут інтернет кращий, але далеко не космічний. Тому, не знаю чи вдасться завантажити фото, але спробую.
Речі, що вразили в Санто Домінго. Ну. не те, що вразили, але звернули на себе увагу.
Про транспорт. В Санто Домінго досить багато авто, але ще більше мотоциклів. Автомобілі різні: від дорогих позашляховиків до вбитих життям в Домініканській Республіці старих іномарок. Слід зазначити, що вбитих машин тут значно більше. Якщо хтось думає, що в Україні вбиті і старі імпортні автомобілі, слід приїхати сюди. Таких вбитих машин як тут я ще вжиті не бачив. Тут цікавим є ще те, що номерні знаки в Домініканській Республіці знахидяться лише ззаді автомобілів.
З переду або нічого немає, або якась реклама. Тут я бачив автомобілі пригнані з Європейського Союзу, наприклад з Італії, Німеччини та Естонії.
В них характерні наліпки ззаді залишились з пропором Євросоюзу та буквою країни. Крім того, бачив те, що в Україні називається Ланос ІІ. Не встиг сфорографувати. Наскільки мені відомо, Ланос ІІ виготовляли і вроді ще виготовляють тільки в Україні. Тобто, є підстави вважати, що в Домініканській Республіці є автомобілі з України.
Слід сказати, що дороги тут набагато кращі, ніж в Україні.
Тепер про громадський транспорт. Тут є нормальні міські автобуси середнього розміру, але я їх не бачив. Також, кажуть, є метро. яке недавно відкрилось і має декілька станцій. Але я його теж не бачив.
Більше всього тут маршруток. Маршрутки нагадують те, що у нас у Львові їздило декілька років тому. Тобто ті, де треба запихатися склавшись мінімум вдвоє. Якщо Вам повезе, то Ви будете їхати в такій маршрутці
А якщо не повезе, то в такій
Як правило, маршрутки номерів маршрутів не мають. В кращому випадку, з якої до якої вулиці вона їде. Без знання міста і іспанської мови в маршрутку немає чого сунутися, бо гарантія, що Вам там ніхто не підкажу в яку сідати і де вийти. Я їхав маршруткою лише з аеропорту.
Крім того, тут як і всюди їздять таксі. Це в основному вбиті машини. Таксисти самі противні люди. Причепляються до потенційних клієнтів мертвою хваткою. Українські таксисти ховаються, повірте мені.
А е тут є таксити на мотоциклах. Вони дуже дешеві і одягнуті в жовті або помаранчеві жилетки. Виглядають вони так.Я їздив пару раз з ними. Ганяють вони як ненормальні на своїх вбитих мотоциклах і, відповідно, без жодних шоломів. Якщо Ви вбились з ними - це Ваша проблема. Ніяких страхівок вони не мають і, я підозрюю, ніде в органах влади вони як таксисти не зареєстровані.
Про місто. Місто чудове. Архітектура стара іспанська, колоніальна. Трохи фоток міста.


Містом краще ходити вдень. Вночі лише в туристичних зонах, де є поліція. Злочинність тут дуже висока. Ввечері якщо побачать, що Ви турист, що автоматично асоціюється з грошима, Вас в темному перевулку можуть просто підрізати. Поліції тут, принаймні вдень, досить багато. Всі озброєні помповими дробовиками або М-16. Часто можна побачити людей в цивільному з пістолетом за поясом. Мабуть якісь таємні агенти. Дробовиками тут озброєна навіть приватна охорона.
Був я біля президентського палацу. Він вражає. Кругом купа військових.
Військових можна фотографувати тільки з їх дозволу, якщо не хочете отримати прикладом по голові.
Політики тут такі ж засранці як і всюди. Плакат Президента.
"Ющенко ТАК!"
На невідомих деревах ростуть невідомі фрукти
Пожежники їздять на нормальних машинах
А колись їздили на таких
Назви вулиць в центрі міста написані на порцелянових плитках. Тут Ноддет писав, що таке ж в Португалії. Мабуть, вблив колоніальної культури
А ще тут проституція процвітає. Всі вони стоять біля готелів. Як тільки бачать туриста зразу налітають на нього. Такого я ще не бачив. Амстердам ховається.
Ну вроді би все. Тепер буду набиратися вражень від Sosua. Тут готель прикольний. З басейном.

четвер, 15 жовтня 2009 р.

Туризм

Санто Домінго. Блін. З готелю не можна вийти, щоб на тебе не налетіли таксисти, продавці сигар, сувенірів, турагнети, проститутки і всяка інша шваль. Причому причіпливі, як мухи, неможливо від них відвязатися. Один мужик за мною цілий день бігав, я від нього тікав як міг, а він мені всьо розказував, що в тому будинку жив той то, в цьому тойто, а на цій площі було то то і так далі. Під кінець сказав, що з мене 30 доларів. Я його послав по українськи ну куда в нас всіх посилають. Він не зрозумів. Прийшлось йому по англійськи сказати, що я гаманець залишив в готелі, що я його не просив за мною ходити і що за таку ху..ню, яку він назвав туром шкода і 5 доларів дати.
Кариби, одним словом.
А взагалі місто прекрасне. Принаймі оригінальне, таке яке більше ніде не побачиш.
P.S. Сьогодні знов без фоток, хоча я їх наробив багато. Те, що тут називається вай фай нетом працює гірше, ніж колись в мене був даял ап. Вже як буде нормальний інтернет напишу з подробицями і фотками.

середа, 14 жовтня 2009 р.

New York - Santo Domingo: Departure - Arrival

Нью Йорк: температура +10 гр Цельсія, пасмурно, дощить, сіро (на задньому фоні саксофон затягує блюзовий мотив).
Санто-Домінго: температура +32 гр Цельсія, сонячно, весело (на задньому фоні лунає Сальса).
Ну, приїхав. Тобто прилетів. Тобто добрався з аеропорту до готелю, бо це виявилось найскладнішим. Ну, все по порядку.
Отже, хочеш встигнути на рейс о 9.30 ЕйЕм з Джей Еф Кей? Спитай мене як!
Встаємо зранку. Бажано за 4 години до рейсу. Їмо мюслі (їжа чемпіонів, хаха), пєм смердючу каву (іншої в Америці не буває) і гайда в метро. Ага, не забуваємо фотоапарат, рюкзак, гаманець та ПАСПОРТ. Ще раз відчуваємо вдячність владі Нью Йорку, завдяки якій метро працює цілодово. Їдемо до станції Атлантик Евеню, виходимо з метро, обережно, щоб не перечепитися за бомжів, які сплять поряд з турнекетом (не даремно Нью Йоркське метро вважається "найтеплішим" в світі). Тусуємо метрів 500 по світлим вулицям Нью Йорку і заходим на С трейн синьої лінії на станції Лафаєт Авеню. Оскільки С трейн локальний (тобто зупиняється на всіх зупинках), а крім того, не їде до Air Train (про це чудо пізніше), пересідаємо на першій ж зупинці експресу на А трейн цієї ж синьої лінії, при цьому слідкуємо, щоб він їхав до Far Rockaway (ги, як в Шреку. Памятаєте? Far Far Away), бо по дебільній системі один і той же поїзд одної і цієї ж лінії розходиться в дві різні гілки. Доїжджаємо до кінцевої зупинки Air Train, башляємо 5 баксів на це чудо техеніки за білет в одну строну (курва, дорого), жаліємо гроші, але тут же згадуємо, що це все рівно дешевше як таксі і одночасно відганяємо настирливу думку піти пішки (камінь в город НодДета), щасливо їдемо до терміналу № 5. Вся дорого до терміналу займає на рівно 1 год. 45 хв.
Air Train. Це щось подібне до метро, але чистіше, з двома вагонами, і повністю автоматизоване бо їде без водія. Називається так тому що майже весь час їде над землею. Сполучає всі термінали аеропорту Джей Еф Кей з метро. Таке ж чудо техніки існує й в другому аеропорту Великого Яблука Ля Гардіан. Їхати в ньому досить приємно.
Виходимо в терміналі № 5, тусуємо до рестраційної стійки Блю Джет (наш авіаперевізник). Проходимо реєстрацію в приємної жіночки, яка довго дивитися на Ваш паспорт і ще довше на візу і потім питає: Веа а ю фром? Перед цим безрезультатно пробуємо зареєструватися в апараті, але нічого не вдається, оскільки апарат реєструє лише громадян США та Канади (дивно, чому не Мексики, наприклад). Зареєструвавшись, стаємо в колєйку, щоб нас провірили перед посадкою в літак. Стоїмо хвилин 15, підходимо, зімаємо ремні, витягуємо ключі, знімаєм капці і поглядом шукаємо балдахіни, щоб можна було одіти на чисті шкарпетки. Балдахіни не находимо, питаємо у працівника що можна надіти на ноги, він робить великі очі і каже тусуй так. Дивимось по сторонам і дійсно, всі тусують так: хто в шкарпетках, хто босим. Ми, щоб не виділятися, теж тусуємо по бетонній брудній підлозів шкарпетках і одночасно згадуємо, що навіть в немитій Москві в аеропорту коли заставляли роззуватися, на ноги давали балдахіни. Робимо порівняння і підходимо до апарату. Мудак за екраном заставляє нас витягнути ноутбук і пройти ще раз. Крім того, він забирає у нас Гель для душу, Зубну пасту і Пінку для бриття. Ми тихенько матюкаємось, але робити нічого, кидаємо всю ту хуйню в смітник і проходимо, забуваючи ремінь від джинсів десь там в одному з ящичків. Коли розуміємо, що забули ремінь, пробуємо вернутися, але його вже немає, ще більше матюкаємось, шукаємо ворота № 21 і, виявляється, в нас ще є майже година. Розслабляємось.
Можна посидіти в інтернеті бо ФайВай БЕЗКОШТОВНИЙ!!!
Тільки починаємо отримувати задоволення від спілкування з глобальною мережею, тут же згадуємо, що ми летимо за кордон, а отже треба пройти прикордонний та митний контроль. Починаємо метатися по зоні, але жодного митника чи прикордонника не бачимо. Намагаємось запитатися в працівників, але вони всі дивляться на нас як на ненормальних, тому сідаємо і чекаємо посадки в літак. Сідаємо в літак і летимо. Тихо дивуємось: ніяких тобі штампів в паспорті, ніяких дядьків в формі.
Ой, а прибуття то окрема історія. Більше всього сподобалось з туристичною картою. Підходимо до прикордонників. Платимо одному мужику 10 американських гривень, від дає папірчик, який називається туристичною картою і тут же віддаємо його другому прикордоннику. Класно, правда?
КОнтроль їхній продимо швидко, вони там скучають.
Виходимо з аеропорту, а тут як мухи налетають таксисти (знов камінь в город НодДета. Він казав, що таксисти тільки в Україні пристають до клієнтів потенційних. Тут таксисти ще гірші. Українські ховаються). Відмахуємось мокрими трусами і добігаємо до маршрутки (аналог наших маршруток, де складуватися треба в двоє). Сідаємо і їдемо до кінцевої зупинки, а потім пересідаємо і знов їдемо, ну короче, повний П.
Прижджаємо, поселяємось УРА!
Готель називається ФріМен. Готель так собі, але знаходиться в саміііісінькому центрі міста (колоніальна частина міста, де всі туристичні атракціїї). Санто Домінто найстарше місто, що засноване європейцями, на двох американських континентах. Архітектура тут часто-густо 15-16 століття. Навіть, той будинок, де я зараз живу, теж памятник архітектури.
Готель бажав би бажати кращого, якби не те, що в кімнаті є кондиціонер. Тут на форумі читав один відгук, мужик писав, що зупинявся в цьому готелі і кондиціонера не було , так він чуть не вмер вночі. Я собі уявляю. На вулиці пекло.
Ну а місто ще не встиг подивитися. завтра. Сьогодні зробив лише декілька фоток. Нет поганий, фотки не грузяться. Тому сьогодні фоток не буде. Може завтра.

понеділок, 5 жовтня 2009 р.

Tip! (Ruslana in English)

One acquainted American when she listened to Ruslana having sung in English asked: "Are you sure that she sings in English? Because I don't understand a word".
Probably Americans forgot English ;)

Richmond Town

Жило було собі містечко. Називалось воно Richmond Town. І знаходилось це містечко, як виразилась одна знайома американка, In the Middle of Nowhere, тобто на острові Staten Island. Чому так? Тому що, як я вже сказав, знаходилось містечко на острові, зі всіх боків оточено водою, мостів на цей острів не було, добиратись туди було складно.
Так тривало до 1920 року. Саме в цьому році містечко було включено в склад Нового Йорку і отримало статус одного з районів Нового Йорку. Відповідно, на нього поширювалась влада мера Великого Яблука і воно втратило частину свого самоврядування.
Але життя його нечисельних мешканців від цього не дуже сильно змінилось. Містечко чи то пак вже район (Borough, як називають Нью Йоркці райони свого міста), як і раніше, продовжувало залишатися на острові зі всіх боків оточеному водою. Щоб добратися на цей острів необхідно було плисти паромом. І так тривало десь аж до 1960-х років, коли на острів було побудовано міст. Відтоді життя мешканців цього містечка трошки змінилось, але не зовсім. Сьогодні на Staten Island прокладено 2 мости: по одному з кожної сторони острова. Крім цього, з Манхетена сюди ходять безкоштовні пароми приблизно 1 раз в 40 хв. Однак, незважаючи на все це, це залишається найбільш тихий, найбільш спокійний і найменш урбанізований район Нью Йорка. Коли Ви опиняєтесь на Стейтен Айленді таке враження, що Ви в селі, а не в місті. Тут не ганяють машини, тут пішоходи переходять вулицю на зелене світло, тут будинки не мають огорожі, тут не страшно відпустити дитину гуляти. Люди приїжджають і оселяються сюди з метою знайти спокій і тишу.
Містчеко Richmond Town з того часу. як було включено в склад Великого Яблука так більше не називається. Але що не втратити свою історію та не забути архітектуру, розімну і ініціативні люди створили музей. Цей Музей є тим, що в Україні називають музеєм архітектури і побуту (наприклад, Шевченківський Гай), а в Польщі Skansen-ом (наприклад. в Любліні).
Отже, доїхати в музей можна на паромі або іншим транспортом, однак, я вирішив скористатися паромом. Виглядає він ззовні так
А всередині так
З собой в паром можна взяти велосипед
Ось цей сірий з правої сторони на передньому плані - цей мій. Тут слід сказати, що хоча в Нью Йорку з велосипедними доріжками напряг (це мяко сказано), зато Ви вєлік можете спокійно брати з собою в метро чи на паром. Я собі спробував уявити, а що б було, якби хтось в Києві захотів взяти вєлік в метро. Скільки б матюків він вислухав???
Отже, прибуваєте Ви на Стейтен Айленд, сідаєте в трейн (з вєліком) і їдете хвилин 25 трейном. Десь на 10-ій зупинці, яка називається Oakwood Hights Ви на вєліку виїжджаєте з Вагону, і ще десь хвилин 15 тусуєте в глибину острова. Там під номером 441 Clarke Ave. знаходиться потрібний музей.
Вхід в Музей коштує 5 американських гривень, а для голодаючих студентів, таких як я, 3,5 американських гривні. За ці гроші Вам проведуть екскурсію, розкажуть усе, що знають та дадуть відповідь на всі Ваші питання. Коли я прийшов в музей, виявилось, що крім мене екскурсію проводити нікому, бо відвідувачів більше не було. На відміну від України мене не послали подальше, а провели екскурсію мені одному. Таким чином, за 3,5 дольця я мав 1,5 годинну персональну екскурсію з персональним екскурсоводом по території музею.
Перлиною музею є будинок школи, побудований (Увага!) в 1695 році. Це найстарший будинок на острові. що зберігся і я підозрюю, що це найстарший будинок в Нью Йорку. Він старший, ніж США, старший ніж американська Конституція і старший ніж війна за незалежність. Виглядає він так
В середині знаходилась школа
А також кімната, де проживав учитель
Крім цього, в цьому музеї Ви зможете побачити справжній американський Saloon
А також будинок якогось багатого фацета, який мав навіть 3 рабів, поки рабство не було скасовано в Штаті Нью Йорк якщо я не помиляюсь в 1820-х роках.
Крім того, були ще й інші будинки, а на остаток - найцікавіше: справжній американський Store (магазин з широкою спеціалізацією) кінця 19-го - початку 20-го століття з відповідним товаром. Найбільше в цьому магазині мені сподобалась пара жіночих чобітків ціною в 1 долар 15 центів. Уявляєте? Ото ціни були!
Вцілому екскурсія сподобалась. Я не пожалів ні потраченого часу, ні потрачених грошей. Якщо будете в Нью Йорку і якщо будете мати час (бо на це треба потратити цілий день з дорогою туди й назад) відвідайте Richmond Town Museum.
Більше фоток з музею тут

пʼятниця, 2 жовтня 2009 р.

Як Ірландці Поляків штрафували

В Ірландії був виявлений найгірший водій. За певний проміжок часу він здійснив близько 50-ти порушень правил дорожнього руху, за що Ірландськими поліцейськими йому були виписані штрафи. Однак, жодного разу притягнути цього водія до адміністративної відповідальності не вдалось, оскільки він вказував неправдиву адресу проживання.
Порушник виявися громадянином Польщі і, відповідно, мав польські права, а імя його (УВАГА!) PRAWO JAZDY.
Хто не знає, то Prawo Jazdy в перекладі з польської означає "посвідчення водія". Історія про те, як лаханулися ірландські поліцейські обійшла всі газети. Причому, тут лаханувся не один, а не поліцейських, а як мінімум 50! штук. Я собі уявляю вираз обличчя польського водія, який отримує від поліцейського квитанцію, на якій в якості First Name написано Prawo, а в якості Last Name написано Jazdy. Тут треба мати спартанську витримку, щоб не розсміятися.