Щоденник молодого Анархотуриста

середа, 14 жовтня 2009 р.

New York - Santo Domingo: Departure - Arrival

Нью Йорк: температура +10 гр Цельсія, пасмурно, дощить, сіро (на задньому фоні саксофон затягує блюзовий мотив).
Санто-Домінго: температура +32 гр Цельсія, сонячно, весело (на задньому фоні лунає Сальса).
Ну, приїхав. Тобто прилетів. Тобто добрався з аеропорту до готелю, бо це виявилось найскладнішим. Ну, все по порядку.
Отже, хочеш встигнути на рейс о 9.30 ЕйЕм з Джей Еф Кей? Спитай мене як!
Встаємо зранку. Бажано за 4 години до рейсу. Їмо мюслі (їжа чемпіонів, хаха), пєм смердючу каву (іншої в Америці не буває) і гайда в метро. Ага, не забуваємо фотоапарат, рюкзак, гаманець та ПАСПОРТ. Ще раз відчуваємо вдячність владі Нью Йорку, завдяки якій метро працює цілодово. Їдемо до станції Атлантик Евеню, виходимо з метро, обережно, щоб не перечепитися за бомжів, які сплять поряд з турнекетом (не даремно Нью Йоркське метро вважається "найтеплішим" в світі). Тусуємо метрів 500 по світлим вулицям Нью Йорку і заходим на С трейн синьої лінії на станції Лафаєт Авеню. Оскільки С трейн локальний (тобто зупиняється на всіх зупинках), а крім того, не їде до Air Train (про це чудо пізніше), пересідаємо на першій ж зупинці експресу на А трейн цієї ж синьої лінії, при цьому слідкуємо, щоб він їхав до Far Rockaway (ги, як в Шреку. Памятаєте? Far Far Away), бо по дебільній системі один і той же поїзд одної і цієї ж лінії розходиться в дві різні гілки. Доїжджаємо до кінцевої зупинки Air Train, башляємо 5 баксів на це чудо техеніки за білет в одну строну (курва, дорого), жаліємо гроші, але тут же згадуємо, що це все рівно дешевше як таксі і одночасно відганяємо настирливу думку піти пішки (камінь в город НодДета), щасливо їдемо до терміналу № 5. Вся дорого до терміналу займає на рівно 1 год. 45 хв.
Air Train. Це щось подібне до метро, але чистіше, з двома вагонами, і повністю автоматизоване бо їде без водія. Називається так тому що майже весь час їде над землею. Сполучає всі термінали аеропорту Джей Еф Кей з метро. Таке ж чудо техніки існує й в другому аеропорту Великого Яблука Ля Гардіан. Їхати в ньому досить приємно.
Виходимо в терміналі № 5, тусуємо до рестраційної стійки Блю Джет (наш авіаперевізник). Проходимо реєстрацію в приємної жіночки, яка довго дивитися на Ваш паспорт і ще довше на візу і потім питає: Веа а ю фром? Перед цим безрезультатно пробуємо зареєструватися в апараті, але нічого не вдається, оскільки апарат реєструє лише громадян США та Канади (дивно, чому не Мексики, наприклад). Зареєструвавшись, стаємо в колєйку, щоб нас провірили перед посадкою в літак. Стоїмо хвилин 15, підходимо, зімаємо ремні, витягуємо ключі, знімаєм капці і поглядом шукаємо балдахіни, щоб можна було одіти на чисті шкарпетки. Балдахіни не находимо, питаємо у працівника що можна надіти на ноги, він робить великі очі і каже тусуй так. Дивимось по сторонам і дійсно, всі тусують так: хто в шкарпетках, хто босим. Ми, щоб не виділятися, теж тусуємо по бетонній брудній підлозів шкарпетках і одночасно згадуємо, що навіть в немитій Москві в аеропорту коли заставляли роззуватися, на ноги давали балдахіни. Робимо порівняння і підходимо до апарату. Мудак за екраном заставляє нас витягнути ноутбук і пройти ще раз. Крім того, він забирає у нас Гель для душу, Зубну пасту і Пінку для бриття. Ми тихенько матюкаємось, але робити нічого, кидаємо всю ту хуйню в смітник і проходимо, забуваючи ремінь від джинсів десь там в одному з ящичків. Коли розуміємо, що забули ремінь, пробуємо вернутися, але його вже немає, ще більше матюкаємось, шукаємо ворота № 21 і, виявляється, в нас ще є майже година. Розслабляємось.
Можна посидіти в інтернеті бо ФайВай БЕЗКОШТОВНИЙ!!!
Тільки починаємо отримувати задоволення від спілкування з глобальною мережею, тут же згадуємо, що ми летимо за кордон, а отже треба пройти прикордонний та митний контроль. Починаємо метатися по зоні, але жодного митника чи прикордонника не бачимо. Намагаємось запитатися в працівників, але вони всі дивляться на нас як на ненормальних, тому сідаємо і чекаємо посадки в літак. Сідаємо в літак і летимо. Тихо дивуємось: ніяких тобі штампів в паспорті, ніяких дядьків в формі.
Ой, а прибуття то окрема історія. Більше всього сподобалось з туристичною картою. Підходимо до прикордонників. Платимо одному мужику 10 американських гривень, від дає папірчик, який називається туристичною картою і тут же віддаємо його другому прикордоннику. Класно, правда?
КОнтроль їхній продимо швидко, вони там скучають.
Виходимо з аеропорту, а тут як мухи налетають таксисти (знов камінь в город НодДета. Він казав, що таксисти тільки в Україні пристають до клієнтів потенційних. Тут таксисти ще гірші. Українські ховаються). Відмахуємось мокрими трусами і добігаємо до маршрутки (аналог наших маршруток, де складуватися треба в двоє). Сідаємо і їдемо до кінцевої зупинки, а потім пересідаємо і знов їдемо, ну короче, повний П.
Прижджаємо, поселяємось УРА!
Готель називається ФріМен. Готель так собі, але знаходиться в саміііісінькому центрі міста (колоніальна частина міста, де всі туристичні атракціїї). Санто Домінто найстарше місто, що засноване європейцями, на двох американських континентах. Архітектура тут часто-густо 15-16 століття. Навіть, той будинок, де я зараз живу, теж памятник архітектури.
Готель бажав би бажати кращого, якби не те, що в кімнаті є кондиціонер. Тут на форумі читав один відгук, мужик писав, що зупинявся в цьому готелі і кондиціонера не було , так він чуть не вмер вночі. Я собі уявляю. На вулиці пекло.
Ну а місто ще не встиг подивитися. завтра. Сьогодні зробив лише декілька фоток. Нет поганий, фотки не грузяться. Тому сьогодні фоток не буде. Може завтра.

1 коментар:

halynkan сказав...

Ну все, як їхатиму у Сан-Домінго, уже не буду безпорадним розгубленим туристом. Керуматись цим дописом і не дивуватимусь звичайним для американців чи канадців речам ;).
А взагалі, власне, люди всього світу живуть приблизно одними і тими ж проблемами: нагромадження засобів для існування, забезпечення відповідного рівня життя (собі, сі"ї). А керуються, подібними для усіх, бажаннями: пізнання невідомого, гострого, дивного...(байдуже у чому) - цікавістю. І це в тому випадку, якщо взагалі задумуться над життям. І розчаровуються...якщо не отримують очікуваного. Коли невідоме - виявляється не таким уже й незнаним. А знане - не таким уже безнадійно поганим...