Перше занурення (The first diving)

Перше занурення... Одразу після того, як натягнув гідрокостюм, зрозумів: для тих, хто страждає клаустрофобією – дайвінг протипоказаний. Призначення гідрокостюму – зігріти тіло в холодній воді, а також забезпечити його від різних фізичних пошкоджень, які можуть загрожувати під водою. Гідрокостюми є двох видів: так званий «мокрий» та «сухий». «Мокрий» костюм надівається на голе тіло (залишаються лише плавки), промокає під час занурення, але внаслідок своїх фізичних та хімічних властивостей, зігріває тіло та не дає температурі опуститися нижче критичної точки. «Мокрий» костюм призначений для занурювання в не дуже низьких температурах. З власного досвіду: вода температурою в 10 гр. Цельсія здається теплою, приємною кімнатною ванною. «Сухий» костюм призначений для занурення при низьких температурах, наприклад, взимку. Він не промокає, одягається поверх зовнішнього одягу (поверх светра, шерстяних штанів тощо). Власний досвід занурення в «сухому» костюмі відсутній. Не сезон.
Повертаючись до сказаного. Про клаустрофобію. Страждаю легкою формою цього «психічного стану» (не скажу, що це хвороба, хоча я не лікар). Наприклад, незручно почуваю себе на верхній поличці купейного вагону, особливо коли виключено світло, не люблю спати біля стіни коли «вихід» з ліжка заблокований кимось або чимось, ненавиджу свою однокімнатну квартиру загальною площею 29 кв. метрів без балкона тощо. Коли я натягнув «мокрий» гідрокостюм, який тісно і сильно обтягує все тіло і не дає нормально дихати в мене почалась паніка. І це ще до занурення!!! Я ніяк не міг нормально надихатися. Однак, відступати було вже пізно. Тому вирішив з панікою боротися. Причому боровся не лише з нею, але й з логічним питанням, яке постійно крутилось в голові: а шо я тут роблю і нафіга воно мені то треба. Однак, гідрокостюм – це ще пів біди. Після цього прийшлось почепити не менш обтягуючу і давлючу на голову шапочку, яке не давала відкрити рот, а також причепити пояс з вантажами, який потім виявились надзвичайно придатними для того, що зануритися під воду. Ну і на кінець почепив на плечі акваланг, вагою не менше, мабуть, 20 кг., маску та ласти. І так споряджений до бою почалапав в ластах як жаба до води. Чалапати виявилось теж не зовсім легко, бо ласти намагались перечепитися за все, за що тільки могли і повалити мене на землю. Однак, я не дався. Виявилось, що задом йти набагато легше. В голові крутились емоції: цікавість в перемішку зі страхом і вищеназваними питаннями. Найстрашнішим виявилось перше занурення і дихання під водою. За декілька секунд призвичаївся дихати через акваланг і все пішло не так вже й погано. Основне, що я зрозумів і без пояснень інструктора – це те, що під водою паніка дорівнює смерті. Щоб не сталось, панікувати не можна. Треба діяти розважливо і ні в якому разі не витягувати з рота ту штуку, якою дихаєш. Плавали ми не глибоко. Найбільша глибина – 3 метри. Але, для першого разу цього виявилось достатньо. Стягнувши гідрокостюм, відчув всю сутність давно заїждженої фрази «вдихнути на повні груди».
А в загальному мені сподобалось і з нетерпінням буду чекати наступного занурення.

Так виглядає спарядження дайвера в "складеному" вигляді

Озеро "Каташі" де відбувалось перше хрещення водою
Перша примірка гідрокостюму. Посмішка на обличчі, хороший настрій. Ще не знаю, що мене чекає за декілька хвилин.
О... Починається...

В повному спорядженні