Czy Pan z Łodzi? (-iej)?

Якось подорожуючи дорогами Речіпосполитої Польскі довелось проїздити транзитом через місто-герой Лодзь. А що автобус згідно графіку стояв в цьому місті на станції «Лодзь-Фабрична» 45 хв. (з 23.00 до 23.45), у мене виникло цілком здорове і природне бажання, яке може виникнути у людини, що подорожує автотранспортом протягом довшого проміжку часу. Зваблений великим написом підсвіченим гелевими лампами «WC» на вокзалі PKP я пішов в цьому напрямку. Однак, мене чекало розчарування. Виявляється, в Лодзі всі прилеглі до вокзалу кіоски, кафе, бари, ресторани, магазини, ба, навіть сам вокзал закриваються о 22 год. Зрозуміло, що було закрито й місце, яке мене так вабило своїм функціональним призначенням. Пройшовши повз будівлю вокзалу і не знайшовши жодних ознак того, що туди можна якимось чином проникнути я став біля кущиків, що знаходились неподалік в нерішучості. З одного боку, з природою важко боротися, а з другого як законослухняний громадян неньки України не міг дозволити собі піти на такий проступок та ще й з «особливою зухвалістю» та «винятковим цинізмом» (цікаво, який в Польщі штраф за «особливу зухвалість» та «винятковий цинізм»?). Тут повз мене швидкою ходою пройшов якийсь поляк і зі словами «Taka jest Łódź» не задумуючись про «цинізм» та «зухвалість» став під кущик. В цей же час, під сусідній кущик зі словами «Kurwa!» стала якась полька. Після цього остаточно переміг здоровий глузд. Полегшивши своє життя на 90% я задумався над питання чому я ще не в наручниках і чому мене ще не допитують в якомусь відділку поліції.

В зв’язку з цим, мені пригадалась одна історія, яка трапилась не так давно з моїм знайомим – громадянином дружньої з Україною держави на Стрийському автовокзалі славного міста Львова. Мій знайомий чекав на автобус і оскільки до його прибуття залишалось ще з пів години, вирішив полегшити собі подорож і, одночасно, життя, відвідавши одне з необхідних для цього місць. Однак, як виявилось, саме в цей час, саме в цьому місці проводився ремонт. Обійшовши весь автовокзал і не знайшовши іншого аналогічного закладу, він вирішив, що з природою боротися змісту немає, врахувавши, що було вже темно, пішов позаду автовокзалу «під кущик». Не встиг він закінчити бажане, як до нього підійшли двоє кремезних, суворих чоловіків у формі, представились працівниками Славної міліції і запропонували йому пройти у приміщення охорони автовокзалу для складання протоколу. Як потім з’ясувалось, прогрес відвідав і Стрийський автовокзал, де з тильної його частини встановили відеокамери. Я далекий від думки, що міліціонери керувались бажання «випити» або «заробити». Швидше за все, їх охопила нетерпимість до будь-якого порушення норми закону (в даному випадку, норми Кодексу України про адміністративні проступки) та бажання якомога ретельніше виконати свій обов’язок з охорони громадського порядку. Особливо їх обурення викликало те, що правопорушення вчинялось з «винятковим цинізмом» та «особливою зухвалістю», причому одночасно. Вони навіть розважали над тим, чи не застосувати норму кримінального закону!

Ці дві історії доводять наступне: оперативність роботи та реагування на порушення норм права української міліції значно вища, ніж польської поліції. І мені, як громадянинові неньки України цим не можна не пишатися! В зв’язку з цим, у Львові, на базі Стрийського автовокзалу доцільно провести для працівників польської поліції семінар. Тема могла б бути наступною: «Шляхи та методи підвищення оперативності роботи правоохоронних органів». Можливо, в подальшому ми б могли запросити поліцейських не лише з Польщі, але й з країн Західної Європи, хто зна…